Лисянський ПАЛ

Пепчук Оксана Ярославівна

Дата народження: 18.08.75.
Освіта: вища
Педагогічний стаж: 12 років
Фах за дипломом: учитель української мови і літератури та зарубіжної літератури.
Посада: заступник директора з навчально-виховної роботи, викладач української мови і літератури.
Кваліфікаційна категорія: «Викладач І категорії».
Зміст досвіду: досвід є науковим, викладач пропонує розробки відкритих уроків, а також позаурочних виховних заходів, рекомендації та допомогу щодо їх проведення.
Анотація до досвіду: ознайомлення учнів із творчістю українських письменників, формування навичок виразного читання та акторської гри, виховання високих моральних принципів, естетичних смаків та розуміння краси й емоційного багатства поетичного слова,
Досвід Пепчук О.Я. з пропаганди на уроках української літератури показав, що вони є ефективними і доцільними для впровадження і використання у навчально-виховному процесі.
Матеріали можуть бути використані для проведення позакласних виховних заходів та уроків української літератури.

ПОЗАУРОЧНІ ЗАХОДИ
РОБОЧИЙ ЗОШИТ
РОБОТИ УЧНІВ
УРОКИ

смт Лисянка, 2010
Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі

Літературно-музична композиція
до 80-річчя від дня народження Ліни Костенко

Мета: ознайомити учнів із творчістю видатної сучасниці; формувати навички виразного читання та акторської гри; виховувати високі моральні принципи, естетичні смаки та розуміння краси й емоційного багатства поетичного слова.

Слово викладача: 19 березня зустрічає свою 80 весну Ліна Костенко – яскрава представниця незабутнього і ще не до кінця усвідомленого «феномена шістдесятництва», яку називають «царицею поезії в Україні», берегинею української літератури. «Ліна Костенко — це позиція. Національна. Горда. З глибинним почуттям людської гідності», – так сказав про поетку академік Микола Жулинський. В добу жорстокого ідеологічного насилля над мистецтвом і митцями її слово звучало як бунт проти покори й компромісів, стандартизації і спрощення.
Ліна Костенко – поет неординарний. Вона наділена даром мистецького володіння словом – умінням використовувати його смислову багатогранність і напівнатяком збурювати вир почуттів, півсловом досягати глибинної суті речей, свіжими метафорами, несподіваним поєднанням поетичних образів дивувати, вражати, захоплювати.
Найістотніші риси ліричної героїні поезії Ліни Костенко – безкомпромісність і неповторність, внутрішня свобода і максималізм, драматизм світовідчуття і прагнення гармонії «крізь тугу дисонансів» .

Ведучий: Запрошуємо Вас у поетичний світ Ліни Костенко.
«Вірші пишуть мене»,– каже Л.Костенко, дійсно, біографія поета – у його творчості.
Народилася Ліна Василівна Костенко 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 км. від Києва униз по Дніпру. Батько був дуже цікавою особистістю: працюючи учителем у школі, викладав мало не всі предмети, знав дванадцять мов. У сталінські часи зазнав лихоліть, був репресований, пройшов крізь радянський Гулаг. Із шестирічного віку Ліна мешкає у Києві. Їй було одинадцять років, коли почалася війна.

Ведуча: Ще школяркою Ліна почала відвідувати літературну студію при спілці письменників України. Навчалася в Київському педагогічному інституті, а з 1952 по 1956 рр. – у Московському літературному інституті ім.. Горького, який закінчила з відзнакою. Повертається в Україну, де все сміливіше розправляє плечі молоде покоління – „шістдесятники”.
Центральний мотив поезії Ліни Костенко тієї пори — вибір долі, естетичне і моральне самовизначення. Поезія — це Доля, за яку «треба платити життям».

Учениці: Доля та Ліна Костенко

Доля

Л.К.: Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі
Одні були царівен не гірш,
А другі – як бідні Міньйони,
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто - і за мільйони.

Дехто щастям своїм платив,
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,
До покупців горнулись,
Долі самі набивались мені,
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя смутне,
Душею покликала очі.
(Звучить Ф.Шуберт «Аве, Марія»)
Доля: Ти все одно не візьмеш мене ...
Л.К. : А може, візьму?
Доля: Ти собі затям...
За мене треба платити життям,
А я принесу тобі горе.
Л.К. : То хто ж ти така?
Як твоє ім’я?
Чи варта такої плати?
Доля : Поезія - рідна сестра моя,
Правда людська – наша мати.
Л.К. : І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
Минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
У мене жодних претензій нема
До Долі – моєї обраниці.

Ведучий: Передумуючи у в'язниці свою Любов, Маруся Чурай знаходить вельми точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець: Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.
У цих словах — не докір чи осуд, а скрута, зітхання, туга...
Отже, небо — і земля. Поезія — і проза. Максималізм — і прагматизм. Душевний порив — і практичний розрахунок. Безоглядність — і та «тверезість», яка багатьма і розуміється, як уміння жити...

Інсценізація уривку з роману «Маруся Чурай»
(Звучить фонограма української пісні «Вечір на дворі»)
1 дія

Маруся
— Чого ви, мамо, незлюбили Гриця?
Яка вас думка все не полиша?
мати —Не служать очі на таке дивиться,
щоб так двоїлась хлопцеві душа!
Маруся
— Не вірте, мамо! Гриць такий хороший.
Він клявся, мамо, що навіки мій.
мати— Ой доню, доню, в їх до смутку грошей.
То ж Вишняки, то ж Галя, зрозумій.
Маруся
— Але то ж — Гриць. І я. То ж ми із Грицем.
Та він же в світі отакий один.
Він, мамо, гордий. Він козак. Він лицар.
І що для нього гроші, мамо? Дим.
Хіба наш батько ласий був на гроші?
Хоч таляр він у вузлик зав'язав?
Хіба ж не ви були в Золотоноші
єдине золото, яке він там узяв?
мати
— Ох, не рівняй! Роти в людей, як верші.
ти кажеш — батько, а життя біжить.
Наш батько — з тих, що умирали перші,
А Гриць Бобренко — з тих, що хочуть жить.
мати
— Є ж лицарі у нашому краю!
О боже мій, на кого ж ти, на кого
збанітувала молодість свою?!
Маруся
Мені немов полегшало відтоді.
Зболілася. Відмучилася. Годі.
Спинити Гриця не зробила й спроби.
Ходжу, хитаюсь, як після хвороби.
ї хоч би злість яка чи ворожнеча,—
нема нічого. Пустка. Порожнеча.
Усе жаліла я його чомусь.
Або до Галі мислями звернусь:
— А може, хтозна, може, так і треба...
Бо хто я, Галю, проти тебе?
Ти Вишняківна. Рід у вас гучний.
Таких родів не густо у Полтаві.
Твій батько, Галю, чоловік значний.
У нього жінка ходе в златоглаві.

Ведуча: за збірку „Інкрустації” присуджена одна з найпрекрасніших премій - премія Петрарки, титана Італійського Відродження. У дипломі зазначається „Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко”, не українській, а світовій, бо справжня поезія звісно ж належить світові.
1998 р. у Торонто світовий конгрес українців нагородив Л.К. найвищою своєю відзнакою – медаллю святого Володимира.
1999р. Л.К. видає історичний роман у віршах „ Берестечко” – про найбільшу трагедію в українській історії – битву під Берестечком. Навесні 2000 року поетеса стала першим лауреатом міжнародної літературно-мистецької премії ім.. Олени Теліги.
На слова Л.Костенко сучасними композиторами створено пісні. Ольга Богомолець, Зоя Слободян, В.Вірменич, Світлана Григор’єва вірші Л.Костенко поклали на музику, і оживає співана поезія.
(Звучить запис пісні О.Богомолець на слова Л.Костенко «Amore amo»).

Ведучий: Симфонія кохання у творчій палітрі поетеси – ніби „Золоте пташеня” поетичного саду. Кохання в ліриці Л.Костенко – це свято... Полон.... Шаленство... Сон... Чаклунство... Це самозреченість і вічність, втіха і смуток, це беззахисність і сила, це безмежжя ніжності.

Учень
(Ф.Шопен e-moll Op.28№4)

Любов Нансена
Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж.
Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
Я вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.
Добре зважте на все, і вранці скажете: «ні».
Світла мрія про Вас співає мені, як сирена.
Прив’яжуся до щогли і вуха воском заллю.
Розумію, це щастя. Але щастя - воно не для мене.
Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.
Моя Пісне Пісень. Золоте пташеня мого саду.
Корабель попливе, я не вдержу його в берегах.
«Фрам» - це значить «Вперед». Ви залишитесь, Єво, позаду.
Бо до серця підступить вічний пошук у вічних снігах.
Тиждень буде все добре. Цілуватиму Ваше обличчя.
Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.
Будем дуже щасливі… Але потім воно покличе.
Ви зумієте, Єво, простити це і збагнуть?
Ви не будете плакать? Не поставите душу на якір?
Не зіткнуться в мені два начала - Ви і воно?
Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий.
Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно.
Ваші теплі долоні і мої відморожені руки…
Як вуста одірву від такої сумної руки?
Чи зуміємо жити - від розлуки і знов до розлуки?
А якщо доведеться чекати мене роки?
«Фрам» застрягне в льодах… А якщо не вернуся я звідти?
Я ж собі не прощу! А якщо у нас буде дитя?!
Ви, така молода! Ви, що любите сонце і квіти!..